Частина положень Закону України «Про санкції» (2014 р.) є спірними з точки зору відповідності Конституції України, і це неодноразово було предметом наукових дискусій, судових спорів та подань до Конституційного Суду. Нижче — які саме положення викликають сумніви і чому.
1. Застосування санкцій до громадян України
Проблемна норма:
Закон дозволяє застосовувати санкції не лише до іноземців та іноземних юросіб, а й до громадян України (ст. 1, 3 Закону).
Чому це може суперечити Конституції:
Ст. 62 Конституції: презумпція невинуватості — особа вважається невинуватою, доки її вину не доведено судом.
Санкції фактично мають каральний характер (блокування активів, заборона користування майном, обмеження прав), але застосовуються без вироку суду.
Конституція передбачає, що кримінальна або інша юридична відповідальність настає виключно за рішенням суду.
Аргумент критиків:
Санкції щодо громадян України за змістом ≈ покарання, але за формою — адміністративне рішення органів влади.
2. Обмеження конституційних прав без суду
Проблемні санкції (ст. 4 Закону):
блокування активів;
обмеження права користування та розпорядження майном;
заборона ведення господарської діяльності;
анулювання ліцензій;
заборона користування ЗМІ, інтернет-ресурсами тощо.
Конституційні норми, які можуть порушуватися:
Ст. 41 — право приватної власності;
Ст. 42 — право на підприємницьку діяльність;
Ст. 34 — свобода слова;
Ст. 64 — обмеження прав можливе лише:
законом,
в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Ключова проблема:
Санкції застосовуються і поза режимом воєнного чи надзвичайного стану, що прямо суперечить ст. 64 Конституції.
3. Роль РНБО та Президента — порушення принципу поділу влади
Механізм у Законі:
1. РНБО ухвалює рішення про санкції;
2. Президент вводить його в дію указом;
3. Судового рішення не потрібно.
Чому це проблемно:
Ст. 6 Конституції — принцип поділу влади;
Ст. 124 Конституції — правосуддя здійснюється виключно судами;
Фактично виконавча влада:
встановлює підстави,
застосовує обмеження,
і сама ж контролює виконання.
Аргумент критиків:
РНБО не є судовим органом, але фактично вирішує питання, які за своєю суттю належать до судової компетенції.
4. Відсутність належної процедури захисту
Проблема:
Закон не містить чіткої процедури:
повідомлення особи;
доступу до доказів;
ефективного та швидкого оскарження.
Конституційні гарантії:
Ст. 55 Конституції — право на судовий захист;
Ст. 8 — принцип верховенства права;
практика ЄСПЛ: право на справедливу процедуру (due process).
Практичний наслідок:
Особа може дізнатися про санкції після їх застосування, не маючи реальної можливості запобігти порушенню своїх прав.
5. Невизначеність підстав застосування санкцій
Проблемна норма:
Підстави сформульовані дуже широко:
«дії, що створюють реальні або потенційні загрози національним інтересам»
Чому це неконституційно:
Ст. 8 Конституції — принцип правової визначеності;
закон має бути передбачуваним, а не оціночним.
Ризик:
Можливість довільного та політично мотивованого застосування санкцій.
6. Контраргумент держави (важливо для балансу)
Прихильники конституційності Закону зазначають:
санкції — не кримінальне покарання, а інструмент захисту національної безпеки;
держава перебуває в умовах гібридної війни;
санкції є превентивним заходом, а не відповідальністю.
Однак саме відсутність чітких запобіжників і судового контролю робить ці аргументи непереконливими для багатьох юристів.
Висновок
Спірними з точки зору Конституції є:
1. застосування санкцій до громадян України;
2. обмеження конституційних прав без суду;
3. застосування санкцій поза воєнним або надзвичайним станом;
4. надмірні повноваження РНБО та Президента;
5. відсутність належної процедури захисту прав;
6. нечіткість підстав застосування санкцій.