Золото Рейху
Іноді досить цікаво досліджувати епістолярні записи, як і у архівах, так і у літературних есе. Наприклад Кранц Ганс-Ульріх фон – етнічний німець, батько якого, будучи офіцером СС, після війни змушений був виїхати до Аргентини, щоб уникнути судового переслідування.
Лише після смерті батька Ганс-Ульріх дізнався, що той був причетний до діяльності найзагадковішої організації нацистської Німеччини — інституту «Аненербе» («Спадщина предків»).
Дослідження про партійну касу нацистів (золото).
Золотий запас Третього рейху формувався довго та складно. 1933 року Гітлеру дісталося власне німецьке золото — кілька сотень тонн. За деякими даними його вистачило здебільшого те що, щоб запустити величезну програму озброєння німецької армії. Нестачу коштів покривали за рахунок різноманітних векселів та облігацій. Проте якась кількість золотих злитків у підвалах Рейхсбанку лежала.
На початку 1939 року німці займають Прагу. Потім розпочинають світову війну. До Німеччини везуть золотий запас Польщі, Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії, Франції, Югославії, Греції, награбоване золото з усіх союзних та окупованих країн — тисячі тонн дорогоцінного металу. Причому витрачати його було особливо нікуди. З Німеччиною мало хто торгував, а якщо і торгував (як, наприклад, шведи), то німці воліли розплачуватися своїми промисловими товарами або доларами, але не золотом.
Куди ж поділося золото?
Нацисти намагалися використати все золото, яке було у в’язнів. Відразу ж після прибуття до табору забиралися обручки та прикраси на кшталт сережок. Потім, вже після того, як людей вбивали в газових камерах, у трупів виривали золоті коронки. Цим займалася спеціальна так звана «золота команда», набрана з-поміж ув’язнених. Очевидці згадували потім про гори золотих коронок, які переплавляли в зливки та відправляли у невідомому напрямку. За найскромнішими підрахунками, лише з табору Освенцім було вивезено щонайменше 50 тонн золота найвищої проби.
Золото йшло прямо в підвали Рейхсбанку, які, втім, служили не більше ніж перевалочним пунктом. все золото було переправлено до Швейцарії.
1946 року в Мадриді, де правив союзник Гітлера Франка, було створено організацію ОДЕСА. У розшифровці ця абревіатура звучить як Товариство колишніх членів СС. І всю Європу накриває тонка мережа під кодовою назвою «Павук», через яку з Німеччини до безпечних країн біжать десятки та сотні колишніх есесівців. Пріоритет віддається тим, хто заплямував себе кров’ю, та співробітникам «Аненербе». На чолі Павука стояв відомий диверсант Отто Скорцені. У розпорядженні Скорцені були великі фінансові кошти — нацистські вклади нікуди не поділися, а також безліч чистих бланків паспортів інших держав. Одна лише Аргентина, за словами джерела, передала йому 7 тисяч бланків. За кілька років свого існування ОДЕСА вивезла з Німеччини близько 20 тисяч людей.
Організація діяла таким чином: у Німеччині у неї була розвинена агентурна мережа, що мала великі фінансові кошти. Гроші йшли в першу чергу на підкуп окупаційної влади, яка (принаймні в західних зонах окупації) була готова за пристойну винагороду крізь пальці дивитися на те, як колишні злочинці уникають відповідальності. У розпорядженні організації ОДЕСА були також невеликі бойові загони, які в разі потреби могли влаштовувати силові акції. Їхніми діями намагалися не зловживати, використовуючи лише в крайніх випадках.
Джерело стверджує, що цю агентуру зазвичай переправляли через кордон до Швейцарії чи Італії. Ідеальним варіантом було потрапити до Іспанії, де нацисти діяли практично не ховаючись. Потрапивши за кордон, людина відразу отримувала іноземний (як правило, аргентинський чи єгипетський) паспорт і починала нове життя. У Скорцені були дуже великі зв’язки: ці агенти завдячували йому життям, тому автоматично ставали його агентами впливу.
За словами джерела, діяльність ОДЕСА намагалися розслідувати багато журналістів, але практично всі вони зазнали провалу. Організація, створена Скорцені, була набагато потужнішою і дисциплінованішою від знаменитої сицилійської мафії, а з відступниками чинила не менш жорстоко.
В інтернет архівних англієць Томас Кроувель, який присвятив кілька років життя вивченню діяльності Скорцені і в результаті загинув за нез’ясованих обставин, писав про неї так:
“…Ця система діє як чудово налагоджений механізм. У нього є свій центр, свої керівники, але, навіть якщо ви ліквідуєте «голову», все кінцівки все одно рухатимуться і виконуватимуть свою роль. Існування такої організації, як ОДЕСА, змушує нас серйозно засумніватися в тому, що Третій рейх був знищений5, у травні, 4 він був знищений в травні. певної географічної прив’язки, нехай в умах обмеженого числа людей.
Але якщо десь на Землі станеться сплеск націоналізму, можна не сумніватися: спадкоємці Гітлера будуть тут як тут і допоможуть заснувати новий, Четвертий рейх, ще небезпечніший, ніж Третій…».
Ці слова справді виявилися пророчими: згодом «Павук» візьме під свою негласну опіку багато расистських та націоналістичних рухів у «білих» країнах, почне фінансувати та координувати їхню діяльність. І знаменитий американський Ку-клукс-клан, і європейські «бритоголові» — усі вони діяли в рамках однієї системи, навіть не підозрюючи про це.
Наприклад, не уникаючи основної ідеї.
Справа «Глорія». (Переклад, архів)
У 1952 році Аргентину вразило гучне «Справа молодих дівчат». Темна судова справа, до кінця і не розкрита, яка розбурхувала уяву журналістів. Події розгорталися в такий спосіб.
На початку 1952 року аргентинська поліція звернула увагу на діяльність кадрової агенції «Глорія». Ця фірма спеціалізувалася на рекрутуванні молодих дівчат для роботи за кордоном. Жодної кваліфікації було не потрібно, оскільки робота пропонувалася найпростіша — покоївками, пральцями, офіціантками. Рекламні буклети агентства говорили, що в знелюдненій після спустошливої війни Європі потрібна безліч робочих рук. Тому тамтешні мешканці готові платити великі гроші за працю дівчат із Латинської Америки.
Ці непомірні за латиноамериканськими мірками ставки оплати та привернули увагу поліції.
Навівши відповідні довідки, аргентинські детективи легко встановили, що ніякого дефіциту робочих рук у Європі немає і не передбачається. Отже, вся реклама агентства, як встановила преса, виявилася неправдою. Поліцейські припустили, що мають справу з банальною конторою з работоргівлі, яка забезпечує повіями борделі Старого Світу.
І розпочали перевірку діяльності «Глорії».
Поліція встановила, що стало зрозуміло – фірма займається чимось незаконним. Усі контракти з Європою виявилися фальшивими чи фіктивними, куди вирушали дівчата – невідомо. На версію слідства працював і той факт, що кадрова агенція воліла «наймати» сиріт та підкидьків — тих, у кого немає родичів і кого, отже, не шукатимуть.
Хоча було кілька дивних обставин, які відрізняли «Глорію» від інших роботодавчих контор такого типу. Зазвичай «продавці живого товару» не обмежують себе підписанням офіційних документів, щоб не залишати зайвих слідів. Жертва отримує лише купу обіцянок і з радісною надією пливе назустріч своїй страшній долі. «Глорія» ж підписувала з кожним офіційним контрактом на багато років наперед і — що найдивовижніше — видавала кожній дівчині на руки велику суму грошей! Це вже не лізло в жодні ворота.
Сам масштаб діяльності агентства вражав. За 5 років його роботи за кордон вирушили щонайменше 7 тисяч аргентинських дівчат! Майже третину жертв складали німкені, яких приймали з особливою радістю. І це теж було дивним — зазвичай такі фірми не розгортають особливо масштабну діяльність, щоб не привертати зайвої уваги.
Аргентинська поліція зв’язалася зі своїми колегами зі Старого та Нового Світу, щоб спробувати розшукати зниклих дівчат. Сищики були впевнені у своєму успіху. Проте кілька місяців пошуків принесли приголомшливий результат: жодна із завербованих дівчат ніколи не була помічена в жодній іншій країні!
Це здавалося дуже підозрілим. Джерело повідомляє, що щодо діяльності фірми стали ходити найтемніші чутки. Наприклад, казали, що дівчат убивали з ритуальною метою, що на них ставили заборонені біологічні експерименти… Втім, довести що-небудь було неможливо. Прості співробітники Глорії нічого не знали, а керівництво мовчало як риби. До речі, все воно складалося з колишніх есесівців, які приїхали до Аргентини у другій половині 40-х років. У країні дивом не піднялася хвиля антинімецьких настроїв — мабуть, відіграв роль той факт, що від діяльності «Глорії» найбільше постраждали саме німці.
Про нові подробиці, які відкрилися під час слідства, ставили перед поліцією нові питання. Стало відомо, що за дівчатами один раз на два місяці приходило судно «Астарта», яке плавало під прапором Домініканської Республіки. Зайве говорити, що після арешту менеджерів “Глорії” цей корабель як у воду канув. Цікавим було ще й те, що цей корабель, за даними страховиків, не заходив до жодного порту світу, крім Буенос-Айреса. Складалося враження, що «Астарта» просто викидала живий вантаж у море та поверталася за новою партією.
Як повідомляє джерело, “напередодні судового процесу на в’язницю, де утримувалися ув’язнені, було здійснено зухвалий наліт. У результаті всі підсудні опинилися на волі і відразу зникли назавжди.”
Розслідування, проведене за цим фактом, розкрило факт співучасті деяких поліцейських чинів — при цьому хабарі їм дали справді астрономічні. Після цього справа «Глорії» зайшла в глухий кут остаточно.
Це було одним із завдань фінансування спадкоємців Третього рейху — правих радикалів та націоналістів у всьому світі.
ОДЕСА
…наприклад, не уникаючи основної ідеї.
ОДЕСА та «Аненербе» стали піонерами щодо багатьох фінансових махінацій. Таємні фінансові та розвідувальні нитки тяглися до Ірландії, Австрії, Швеції, Швейцарії, Китаю, Гонконгу, Тайваню, Німеччини, Лівану, Єгипту, Іраку, Йорданії, Ірану, Тунісу, Туреччини, Марокко, Італії та Південної Африки. На багатьох історично сформованих напрямках «тіньової економіки» спадкоємці СС знищили традиційні мафіозні клани і повністю контролюють у деяких регіонах, наприклад, торгівлю зброєю, дорогоцінним камінням, відмивання грошей.
Мафія розумно пасує, бо не може боротися з ними, бо на тлі есесівців виглядає як шкільний хуліган у порівнянні з серійними вбивцями.
На базі «Спадщини предків» (Ahnenerbe), у якому сформовано власний фінансово-економічний відділ, збудовано рентабельний бізнес охоронних, розшукових та аудиторських світових компаній. Світова фінансова імперія нацистів представлена концерном Фліка, до структури якого входить відома фірма «Мерседес-Бенц», трест «ІГ Фарбеніндастрі», Об’єднані австрійські металургійні та сталеливарні заводи, фірма «Штайбах», концерн «Ферайнігештальверке і т.п. корпорацій.
Центром діяльності нацистів вважається Чилі. Саме тут із 1958 року працює дослідницький комплекс «Аненербе» під назвою «Дігнідад». Саме тут, у відрогах Західних Кордильєрів, розташовані центри підготовки — сучасні «орденські замки». Нацисти допомогли свого часу прийти до влади Піночету, після чого почувалися в Чилі абсолютно привольно.
Куди йдуть зароблені таким чином гроші? На підтримку праворадикальних рухів у всьому світі. Візьмемо, наприклад, Німеччину. У сучасній ФРН про подолання нацистського минулого твердять на кожному розі, за заперечення Голокосту там можна запросто потрапити за ґрати. Проте навіть у цих жорстких умовах слабо замасковані праворадикальні організації примудряються діяти.
Останніми роками країну заполонили мігранти. Багато хто з них не хоче працювати, натомість готовий отримувати гроші злочинним шляхом. Вони гордо демонструють своє небажання приймати німецьку культуру та вимагають поваги до своїх традицій. Говорять, в одному з кварталів Берліна, населеному турками, висить плакат: «Це — турецька територія, це не німецька земля!» Поліція туди воліє не потикатися. Влада, скута ліберальними уявленнями про те, що можна і чого не можна, ніяк не вирішує проблеми.
Золото Рейху – 1. Близько історичної ретроспективи другої половини XX століття.