Договір, укладений під примусом у міжнародному праві, вважається недійсним, оскільки суперечить принципу вільної згоди держав.
1. Основний міжнародно-правовий акт
Ключовим джерелом є Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року.
Стаття 51 — Примус представника держави
Договір є нікчемним, якщо згода держави на його обов’язковість була отримана шляхом:
фізичного примусу;
погроз щодо представника держави.
Стаття 52 — Примус держави
Договір є нікчемним, якщо його укладення стало результатом:
погрози силою або
застосування сили
у порушення принципів Статуту ООН.
У таких випадках договір вважається недійсним із самого початку (ex tunc).
2. Форми примусу
У міжнародному праві визнається лише:
військовий (збройний) примус;
політичний примус, пов’язаний із погрозою застосування сили.
Економічний чи дипломатичний тиск загалом не визнається підставою автоматичної недійсності договору (хоча це дискусійне питання в доктрині).
3. Правові наслідки
Якщо договір укладений під примусом:
він не створює прав та обов’язків;
сторони повинні, за можливості, відновити становище, яке існувало до його укладення;
будь-які дії, вчинені на його основі, можуть бути оскаржені.
4. Приклади з практики
договори, нав’язані під час воєнної окупації;
так звані «нерівноправні договори» колоніальної епохи (хоча їхня недійсність часто має політико-правовий, а не суто юридичний характер).
5. Відмінність від внутрішнього права
На відміну від цивільного права:
у міжнародному праві не кожен примус веде до недійсності;
вирішальним є порушення заборони застосування сили.