Будапештський меморандум – хто винний?

Основне про меморандум

Сторони-гаранти:

• США

• Велика Британія

• Росія

Країни, що отримали гарантії:

• Україна

• Білорусь

• Казахстан

Суть угоди

Україна погодилась:

• передати ядерну зброю Росії,

• приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як без’ядерна держава.

Натомість країни-гаранти зобов’язалися:

• поважати незалежність, суверенітет і кордони України;

• не застосовувати силу або погрозу силою;

• не чинити економічний тиск;

• звертатися до Ради Безпеки ООН у разі загрози Україні.

Юридичний статус

• Це меморандум, а не повноцінний міжнародний договір.

• Він не містить механізму примусового виконання або автоматичної військової допомоги.

Порушення

• У 2014 році Росія порушила меморандум, анексувавши Крим.

• У 2022 році повномасштабне вторгнення РФ стало грубим і остаточним порушенням усіх зобов’язань.

Значення сьогодні

Будапештський меморандум часто згадується як:

• приклад провалу безпекових гарантій;

• аргумент у дискусіях про ядерне роззброєння;

• підстава для міжнародної підтримки України.

Якщо хочеш, можу пояснити:

• чим гарантії відрізняються від безпекових зобов’язань;

• чи можна було юридично змусити виконувати меморандум;

• або як він вплинув на сучасну світову безпеку.

Різниця між гарантіями безпеки і безпековими зобов’язаннями — ключова для розуміння Будапештського меморандуму.

Гарантії безпеки (security assurances)

Що це таке:
Політичні запевнення, а не жорсткі юридичні обіцянки.

Характерні риси:

• не передбачають автоматичної військової допомоги;

• не мають механізму примусового виконання;

• часто не є міжнародним договором у класичному сенсі;

• базуються на добрій волі сторін.

Приклад:
Будапештський меморандум — США і Британія запевнили, що поважатимуть суверенітет України, але не зобов’язались воювати за неї.

Юридичний рівень:
політичний, декларативний

Безпекові зобов’язання (security commitments / guarantees)

Що це таке:
Формальні, юридично обов’язкові обіцянки захищати іншу державу.

Характерні риси:

• чітко прописані умови реагування;

• можливість застосування військової сили;

• ратифікація парламентами;

• існують механізми консультацій і виконання.

Приклад:

• Стаття 5 НАТО — напад на одного = напад на всіх.

• Двосторонні оборонні договори США з Японією або Південною Кореєю.

Юридичний рівень:
договірний, зобов’язальний

Коротке порівняння

Чому це було критично для України

У 1994 році Україна фактично отримала запевнення, а не реальні гарантії захисту.
Саме це стало однією з головних причин, чому меморандум не зупинив агресію Росії.

Коротка відповідь: практично ні.
Довга — нижче, по пунктах.

Чи можна було юридично змусити виконувати Будапештський меморандум?

Формальний юридичний статус

Будапештський меморандум:

• не є міжнародним договором у класичному розумінні;

• не був ратифікований парламентами сторін;

• не містить слів на кшталт «зобов’язуються забезпечити» або «використати силу».

Тобто він має політико-правовий, а не жорстко договірний характер.

Відсутність механізму примусу

У меморандумі немає:

• санкцій за порушення;

• арбітражу або міжнародного суду як обов’язкового механізму;

• автоматичного запуску військової чи іншої допомоги.

Єдине прописане реагування:

консультації між сторонами

А консультації — це не примус.

Чи можна було подати до міжнародного суду?

Теоретично — так, але з великими обмеженнями:

• Міжнародний суд ООН розглядає справи лише за згодою сторін.

• Росія не давала згоди розглядати спір щодо меморандуму.

• Суд не має власного механізму примусу до виконання рішень.

Навіть вигране рішення ≠ реальне виконання.

Чи можна було апелювати до ООН?

Так, і Україна це робила.

Але:

• Росія — постійний член Ради Безпеки ООН;

• вона має право вето;

• будь-яке рішення проти РФ блокувалося.

Юридично — глухий кут.

Головна проблема: формулювання

Ключова фраза:

security assurances — запевнення, а не security guarantees — гарантії.

Це було свідоме формулювання, яке:

• знімало з гарантів обов’язок діяти силою;

• переводило відповідальність у політичну площину.

Висновок

Юридично змусити виконувати меморандум було неможливо, тому що:

• він не був обов’язковим договором;

• не мав механізмів примусу;

• спирався на політичну добру волю;

• один із гарантів мав право вето в ООН.

Фактично це був:

обмін ядерної зброї на політичні обіцянки

Чому це важливо для світу

Саме провал Будапештського меморандуму:

• підірвав довіру до ядерного роззброєння;

• став аргументом для країн, які не хочуть відмовлятися від ядерної зброї;

• показав різницю між словами і реальними гарантіями.

Хто підписав Будапештський меморандум

Дата: 5 грудня 1994 року, Будапешт

Від імені України

• Леонід Кучма — Президент України

Від країн-гарантів

• Білл Клінтон — Президент США

• Джон Мейджор — Прем’єр-міністр Великої Британії

• Борис Єльцин — Президент Російської Федерації

(Окремі, аналогічні меморандуми підписали також Білорусь і Казахстан.)

Чому це був меморандум, а не договір про захист України

Коротко:

Тому що жодна ядерна держава не хотіла брати на себе зобов’язання воювати за Україну.

Хто наполіг на слабкому форматі

США — головний архітектор формату

Саме США:

• наполягали на швидкому ядерному роззброєнні України;

• відмовилися обговорювати:

  • членство України в НАТО;

  • двосторонній оборонний договір;

  • будь-які військові гарантії.

Причини:

• страх прямого конфлікту з Росією;

• бажання зберегти стабільність після розпаду СРСР;

• пріоритет ДНЯЗ над безпекою України.

США свідомо обрали формат security assurances, а не security guarantees.

Велика Британія

• повністю слідувала американській позиції;

• не просувала власних жорстких гарантій;

• фактично — співпідписант без ініціативи.

Росія

• категорично не приймала жодного договору, який:

  • визнавав би Україну об’єктом колективного захисту;

  • обмежував би «сферу впливу» РФ.

Росія погодилась лише на папір без сили, який сама ж і порушила.

Чи винна українська сторона

Так — частково. І ось чому:

Україна у 1992–1994 роках:

• була економічно зруйнована;

• перебувала під жорстким зовнішнім тиском;

• не мала реальних союзників;

• не контролювала повністю ядерну інфраструктуру;

• отримувала чіткий сигнал:

  або ви здаєте ядерну зброю — або ізоляція

Керівництво України:

• не дотиснуло питання реальних гарантій;

• переоцінило роль міжнародного права;

• недооцінило майбутню загрозу з боку Росії.

Але:

Україна не мала реального вибору між «сильним договором» і «меморандумом».

Хто несе головну відповідальність

Політична відповідальність:

• США та Велика Британія — за створення ілюзії безпеки;

• Українська еліта 1990-х — за стратегічну наївність;

• Росія — за свідомий обман уже на етапі підписання.

Юридична і моральна вина:

• Російська Федерація — єдиний безпосередній агресор і порушник.

Головний висновок

Україна не отримала договору про захист не тому, що “погано домовлялася”,
а тому що сильні держави не захотіли брати на себе ризик війни з Росією.

Будапештський меморандум — це:

• компроміс великих держав,

• підписаний за рахунок безпеки України.