Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжнародна організація, створена для підтримки стабільності світової валютно-фінансової системи.
Основні цілі МВФ:
1. Сприяти стабільності валют — допомагає країнам підтримувати стабільний курс своїх валют.
2. Підтримувати економічне зростання — надає фінансову допомогу країнам у кризі (наприклад, при дефіциті валюти чи боргових проблемах).
3. Контролювати світову економіку — стежить за макроекономічною політикою країн, щоб запобігати фінансовим кризам.
4. Надавати консультації та навчання — допомагає урядам краще керувати фінансами, бюджетом і грошовою політикою.
Рік створення: 1944 (на конференції в Бреттон-Вудсі, США)
Штаб-квартира: Вашингтон, округ Колумбія, США
Кількість країн-членів: понад 190
Україна є членом МВФ з 3 вересня 1992 року.
У рамках чотирирічної програми під назвою «Extended Fund Facility» (EFF) МВФ затвердив для України приблизно USD 15,5 млрд.
Станом на 30 вересня 2025 року Україна має невикористані зобов’язання за програмою МВФ на рівні приблизно SDR 10 453,97 млн (Special Drawing Rights) — один із показників зовнішньої підтримки.
Наприклад, у грудні 2018 року МВФ погодив нову угоду зі знаком приблизно USD 3,9 млрд для України.
Що означає «кредит»
Термін «кредит» означає, що МВФ надає кошти Україні на певних умовах — макроекономічні реформи, прозорість, фінансова стабільність.
Кошти часто використовуються для підтримки державного бюджету, підвищення резервів, стабілізації фінансової системи.
Наприклад: «Ukraine received about USD 400 млн від МВФ у рамках EFF-угоди».
Така підтримка має великі зобов’язання — реформи, контроль дефіциту, антикорупційні заходи.
Коротко для новинної чорно-білого формату
МВФ надає Україні значну фінансову підтримку — на tens of billions доларів.
Ці кошти важливі для стабілізації економіки країни, особливо під час війни та масштабних зовнішніх викликів.
Програми передбачають умови: реформи, звітність, контроль бюджету.
Останні рішення: наприклад, виділення USD 400 млн після перегляду програми у березні 2025 року.
Бельгія виступає проти так званого «репараційного кредиту» передусім через правові й фінансові ризики, а також через концентрацію заморожених російських активів у бельгійській інфраструктурі (Euroclear), що робить бельгійську сторону особливо вразливою.
Детальніше — головні причини, які називалися в медіа й офіційних заявах:
1. Юридична невизначеність і ризик судових позовів.
Бельгійський уряд (і прем’єр Барт Де Вевер) наголошують, що використання заморожених активів без дуже чітких правових гарантій може спричинити масштабні судові справи та невизначені наслідки для бельгійської фінансової системи.
2. Фінансові та операційні ризики через Euroclear.
Багато готівки з тих активів фактично «зосереджено» в бельгійському депозитарії (Euroclear), і будь-яке примусове використання може створити технічні й системні ризики для ринку та клієнтів.
3. Вимога гарантій та розподілу ризику.
Бельгія вимагає конкретних фінансових і правових гарантій від ЄС/партнерів (наприклад, кептивні фонди, державні гарантії або механізми страхування ризиків), перш ніж погоджуватися бути «капітаном» або головним носієм ризику.
4. Політичні й іміджеві міркування.
Частина критики — що Бельгія прагне захистити національні інтереси (податкові надходження від активів у минулі роки, роль Euroclear) і не хоче першою «взяти на себе» можливі наслідки, особливо без чіткого рішення на рівні ЄС/G7.
Чому це вже стало проблемою для МВФ: Єврокомісія й частина країн-партнерів розглядають цей репараційний/забезпечений активами механізм як важливий елемент фінансової стійкості України; відсутність згоди в ЄС ускладнює оцінку довгострокової стійкості програми і може вплинути на рішення МВФ про нову програму.
Якщо коротко — бельгійська позиція не стільки «проти України», скільки проти поточної юридично-фінансової конструкції без гарантій і без чіткого розподілу ризиків.