Коротка довідка за терміном «українець» та його історичне вживання:
Слово «українці» (укр. «українці», пол. ukraińcy) спочатку не означало етнічну групу, а скоріше означало мешканців окраїнних/прикордонних територій (тобто «україна» — «окраїна/заходина/пограниччя»).
Як етнонім (тобто назва народу) слово «українці» починає фіксуватися у польських документах кінця XVI – XVII ст.
Одна з найбільш ранніх писемних згадок терміна «українці» — у доношеннях польського гетьмана Станіслав Жолкевський (бл. 1596) як ukraińcy, що означали польських кнехтів-служил на східних рубежах.
Назва “Україна” як топонім (земля, край) зустрічається вже в російських літописах XII століття (наприклад, 1187) як “оукраїна” – “окраїна/прикордонна земля”.
Що важливо розуміти
Використання «українець/українці» не одразу мало етнічний зміст: у ранніх документах це скоріше географічна чи службова назва.
Лише пізніше, у ХІХ – ХХ ст., слово «українець» стає самоназвою народу, з уже національним значенням.